Клод Моне народився 14 вересня 1840 року у Парижі. Вже з дитинства він виявляв свій величезний інтерес до живопису, але батько хотів, щоб Клод став бакалійником і приєднався до сімейного бізнесу. У віці близько 5 років його сім'я переїжджає в місто Гавр, в Нормандії.

На морському узбережжі Нормандії Моне зустрів Ежена Будена, відомого пейзажиста і одного з провісників імпресіонізму. Буден показав юному художнику деякі прийоми живописної роботи з натури. Під час їх знайомства і спілкування, він навчив юного Моне деяким прийомам малювання живопису, в основному з натури.

У 1860 р. Моне був призваний до армії і потрапив до Алжиру.  Але там, через його хворобу (захворів на тиф), він пробув лише 2 роки. Після цього його демобілізували, і він вступив до університету живопису, але незабаром він його кинув, так як йому не сподобався той підхід, з яким підходили до малювання там.  Після цього він потрапляє в студію живопису під керівництвом Шарля Глейра. Там він познайомився з такими художниками, як Огюст Ренуар і Фредерік Базіль. Вони були практично однолітками, дотримувалися схожих поглядів на мистецтво і незабаром склали кістяк групи імпресіоністів..

У 1966 році до нього приходить популярність, після того як він намалював портрет Камілли Донс, який називається «Камілла, або портрет дами в зеленій сукні». Незабаром після цього вони одружилися, і у них народився син.

Після початку франко-пруської війни в 1870 р. Моне їде в Англію, де пробув  два роки і познайомився з роботами Джона Констебла і Уільяма Тернера. 

Після повернення до Франції у кінці 1872 Моне пише свій знаменитий пейзаж «Враження. Сонце, що сходить» (Impression, soleil levant). Саме ця картина і дала назву групі імпресіоністів і цілого художнього напрямку. Картина була показана на першій імпресіоністській виставці в 1874 р..

Його перша дружина Камілла помирає від туберкульозу в 1879 році. І Клод Моне знайомиться з Алісою Ошеде, на якій одружується в 1882 році.

У цей час його мистецтво починає приносити гроші, і незабаром вони виїжджають у верхню Нормандію, в тихе і спокійне місце, де він побудував собі будинок і майстерню.

У 1899 році він вперше малює ставки, які стануть основною темою в майбутньому. 

У 1911 році помирає і Аліса. Його син, Жан, помирає у 1914 році. 

На початку 1920-х у Моне розвивається катаракта, через що йому довелося перенести дві операції. Художник помер 5 грудня 1926 р. у Живерні і був похований на місцевому церковному цвинтарі.

Клод Моне - художник, з яким пов'язане виникнення імпресіонізму. Назва цієї течії дала одна з його картин - "Враження. Сонце, що сходить" (1872 р.). В юності художник жив в Гаврі, де, за порадою Будена, писав пейзажі на відкритому повітрі.  У 1859 р., переїхавши до Парижа, Моне подружився з Піссарро і  Ренуаром, які теж воліли писати безпосередньо з натури. Розвиваючи досягнення майстрів барбізонської школи, з 2-ї половини 1860-х р. прагнув передати засобами пленерного живопису мінливість світлоповітряного середовища, всю барвисту картину світу, зберігши свіжість першого зорового її сприйняття.

Першою значною роботою, яка підводить підсумки творчих пошуків цього періоду, став для К. Моне "Сніданок на траві" (1865-1866), написаний ним услід за однойменною програмної роботою Е. Мане. Сама робота до нас не дійшла: художник залишив її в рахунок сплати за житло в селі Шайи, в околицях якої він працював. Але збереглася її зменшена копія, що дозволяє скласти загальне уявлення про картину. Сюжет картини простий: на узліссі розташувалися кілька чоловіків і ошатно одягнених жінок. Соковита темно-зелена гама з вкрапленнями коричневого і чорного нагадує традиції художників барбізонської школи, але на відміну від їх згущується сутінок і рухів "вологою" живописної атмосфери, що виникають із нюансів тонального письма, полотно наповнене прозорим, чудовим у своїй буденності та реальності повітрям.

На ранніх етапах творчого шляху Моне зазнав впливу Е. Мане, але потім зосередив всю увагу на передачі світла і відтінків кольору, в чому був більш послідовний, ніж інші імпресіоністи. З 1870 р. Моне майже повністю переключився на пейзажі та передачу гармонії кольору при різному освітленні ("Бульвар капуцинів в Парижі", 1873 р.; "Скелі Етрета", 1886 р.; "Макове поле", 1880-і рр..) . У 1890-х рр.. створив серії картин-варіацій на один сюжетний мотив ("Руанський собор").  Моне відтворював вібрацію світла і повітря за допомогою дрібних роздільних мазків чистого кольору і додаткових тонів основного спектру, розраховуючи на їх оптичне суміщення в процесі зорового сприйняття. Домагаючись чистоти і звучності кольору, Клод Моне уникає змішувати фарби на палітрі; щоб передати потрібний йому тон зеленого листя, художник кладе поруч мазки жовтого і синього, на відстані вони зливаються, «змішуються» в оці глядача, і листя здаються зеленими і немов тріпотливими на вітрі («Стіг сіна», близько 1886, Музей образотворчих мистецтв, Москва).

У 1872-1873 рр. К. Моне створює одні з найкращих картин - "Бузок на сонці" (1873, ГМИИ, Москва), "Бульвар Капуцинок" (1873, ГМИИ, Москва), "Поле маків у Аржантея" (1873, Музей Орсе, Париж), "Враження . Схід сонця "(1872, Музей Мармоттан, Париж) та ін .  Дивлячись на ці картини, у глядача створюється враження особистої присутності на цьому нескінченному святі життя, наповненому сонцем, світлом, гомоном натовпу.

Оселившись в Аржантеї, К. Моне з таким захопленням малює Сену, її мости, вітрильники, що ковзають по водній поверхні. Він сам будує собі човен, у якому спускається до самого Руана і там, вражений побаченим, відтворює в своїх етюдах околиці міста і заходять в гирлі річки морські судна ("Аржантей", 1872, Національна галерея мистецтв, Вашингтон; "Вітрильний човен в Аржантеї", 1873-1874, Музей Орсе, Париж).

У 1877 р. К.Моне створює серію картин (на них представлений вокзал Сен-Лазар), намітився новий етап у його творчості: відхід від цілісної концепції картини-етюду у бік аналітичного підходу до зображуваного ("Вокзал Сен-Лазар", 1877, Музей Орсе, Париж).

Для робіт Моне пізнього періоду характерно наростання рис декоративізму.

Свої останні роботи - 14 великих декоративних панно «Німфеї» («Водяні лілії», або «Латаття»), над якими Моне працював починаючи з 1918, - він заповів в дар державі: пейзажі з мерехтливими водами, ліліями, сріблястими вербами і їх хиткими відображеннями заповнюють простір двох овальних залів «Оранжереї» Лувру (Париж).

Моне вбирає в себе нові віяння і як би передбачає своєю творчістю роботи художників кінця XIX - початку XX ст. Він по-іншому починає ставитися до кольору, міняються сюжети його картин. Тепер основна увага художника зосереджена на виразності колірної гами мазка у відриві від його предметної співвіднесеності, посилюється прагнення до декоративності, яке вилилося в підсумку в створення картин-панно.

Прості сюжети картин 1860-1870 рр. поступаються місцем складним, багатим різними асоціативними зв'язками: епічні зображення скель, елегійні шеренги тополь ("Скелі в Бель-Іль", 1886, ГМИИ, Москва; "Тополя", 1891, Метрополітен-музей, Нью-Йорк).